Хто такий психолог, і навіщо до нього звертатись? Міфи про психологів

 

Щорічно 23 квітня відзначають Всеукраїнський день психолога. Але хто ж такий психолог, і як визначити що Вам необхідна психологічна допомога?

Отже, психологія – це наука, яка вивчає психічні явища, та поведінку людини. Саме слово утворене з двох грецьких слів - «психо» (душа) і «логос» (вчення, наука), тобто психологія – це вчення про душу.

Психолог – це професіонал, який допомагає людині знайти опору в собі, свій шлях вирішення проблеми, відповідно до індивідуальності кожного.

Психолог, психіатр, психотерапевт. Як відрізнити?

            У суспільстві побутує не правдива думка, що психолог – це спеціаліст, який працює з психічнохворими. Маючи таке уявлення люди не звертаються за допомогою, боячись отримати ярлик «псих». Давайте розберемось, хто ж такий психолог і чим він відрізняється від інших спеціалістів, які теж займаються «лікуванням душі». Серед професій, які часто плутають можна виділити наступні: психіатр, психотерапевт, психолог.

Психіатр – це лікар, який має відповідну медичну освіту. Сфера його компетенції – психічні патології та захворювання. Він може здійснювати лікування пацієнтів відповідними лікарськими препаратами.  

Психотерапевт – це вузька спеціалізація. Зазвичай психотерапевт – це лікар, або психолог, який пройшов післядипломну підготовку та здійснює свою діяльність відповідно до обраного методу або підходу (гештальт, психоаналіз, КПТ, тощо.) Психотерапія спрямована на зміну особистості, вирішення усвідомлених і неусвідомлених внутрішніх конфліктів, поліпшення якості життя та стосунків з людьми.

Психолог – це фахівець, який має спеціальну освіту і працює із здоровими людьми, яким потрібна допомога в різних життєвих ситуаціях. Психолог не має медичної освіти і не використовує медикаментозне лікування. Також він не працює із психічнохворими людьми. Головна задача психолога – вислухати. Він не надає порад і не вирішує проблему замість людини. Психолог дає можливість людині висказатись, виплеснути свої емоції, поплакати, покричати, посміятися – будь що, аби клієнт міг знайти відповіді на свої запитання. Увесь цей час спеціаліст знаходиться поруч, підтримує і направляє бесіду у потрібне «русло».

Чи потрібно звертатись до психолога? 

Так, потрібно, якщо…

·        У Вас виникло бажання поспілкуватись з психологом. Банально просто – з цікавості, або хтось порадив – зробіть це, навіть якщо не знаєте про що говорити. Фахівець допоможе Вам знайти ту сферу, над якою хотілось би попрацювати.

·        Почуваєте себе нещасливим / нещасливою. Незадоволеність власним життям - серйозний привід прийти до психолога.

·        Маєте тривалий час поганий настрій, виснаження, погані нав’язливі думки.

·        Часто хвилюєтесь, чогось боїтесь, відчуваєте підвищену тривожність.

·        Відчуваєте себе розгублено, не можете знайти себе і своє призначення.

·        Маєте труднощі у стосунках – у сім’ї, з друзями, на роботі.

·        Пережили травмуючу ситуацію (втратили близьку людину, пережили насильство, тощо).

·        Маєте труднощі у спілкуванні з людьми.

·        Вас все дратує, відчуваєте підвищену агресивніть.

·        Хочете покращити якість свого життя та привести думки до ладу.

Міфи про психологів

       Існуює багато стереотипних і неправдивих думок про роботу та діяльність психолога. Ось кілька найпоширеніших «міфів» [1]:

Міф №1: Психологічна допомога – лише для хворих.

Міф базується на помилковому судженні, що до психологів звертаються лише «ненормальні». Якщо людина здорова, то вона, начебто, сама може розібратися з усіма своїми проблемами. Насправді це міф. Приміром, коли у побуті виходить з ладу фен, праска або пилосос – ми йдемо до вузьких фахівців, але коли «ламаються» стосунки із зовнішнім світом, або із самим собою (втрата впевненості, розлучення, втрата близької людини, інші кризові стани), ми думаємо, що можемо впоратися самотужки. Чому ж існує такий дисбаланс? Справа у відсутності культури звернення за психологічною допомогою. В сучасному українському соціумі вона лише формується. Наші батьки, бабусі-дідусі не мали досвіду й навіть можливості набути його, в той час, як у Європі практична психологія з’явилася ще наприкінці ХІХ століття та безперервно розвивається до наших днів. На Заході вважається, що звернутися за психологічною допомогою – так само природньо, як прийти із застудою до терапевта. Окрім того, набагато простіше «лагодити» стосунки на самому початку, коли проблема ще не набула загрозливих масштабів і не стала нагадувати лавину, яка змітає усе на своєму шляху.

Міф №2. Кожна людина – психолог,  лише в одних є диплом, а в інших – нема.

Суть міфу: психолог – це спеціаліст мовного жанру, робота якого зводиться до пустої балаканини: навіщо до нього йти, коли можна поговорити з рідними або друзями? Насправді ж друзі – це ті, кого ми самі обираємо у наше найближче оточення. Ми висловлюємо один одному розуміння й усе, в чому відчуваємо потребу співпереживання. Безумовно, будь-яка душевна розмова має певний терапевтичний ефект: ми отримуємо підтримку та відчуття повної безпеки, однак є одне суттєве «але»: наш друг є зацікавленою стороною і не може бути об`єктивним. Коли ж людина відчуває потребу якісних змін у стосунках з оточуючими, вона може отримати їх лише у парі з фахівцем, який допоможе усвідомити справжні мотиви, бажання та конфлікти, які розігруються у її внутрішньому світі. Психолог не буде сприяти використанню звичних та неконструктивних моделей поведінки. Також професіонал не буде використовувати людину задля задоволення власних життєвих потреб, наприклад, у дружбі чи для маніпуляцій.

Міф 3. Психолог – добра душа і завжди підтримає та підбадьорить.

Суть міфу: психолог або психотерапевт – фахівець, який не може заподіяти біль. Він має право лише на підтримку і якщо людина відчуває душевний дискомфорт – то це “неправильний” психолог. Насправді ж завдання психолога – не підбадьорювати та потурати. Це міф. На сеансах людина може відчувати дискомфорт, спротив і навіть бажання накивати п’ятами. Також важливо розуміти, що психолог може підбадьорити на початку, коли людині потрібні ресурси, але рано чи пiзно настає момент «терапевтичної інтервенції», на кшталт: «а тепер по-чесному, без дурнів, що ти хочеш насправді?».

Міф №4. Ви ж психолог – от і скажіть, що робити.

Міф базується на переконанні, що основне завдання психолога – швидко розібратися у проблемі та позбутися її (дати пораду), для чого сам психолог повинен мати великий життєвий досвід. Однак тут є кілька пасток: якщо шукати психолога за цим критерієм, то швидше за все людина й справді отримає чимало порад, але, чи потрібен їй чужий життєвий досвід? І по-друге – результат може бути протилежний (стане ще важче). Насправді, давати поради – не завдання психолога. По суті, очікування порад – це свідоме або несвідоме перекладання відповідальності. Основним завданням психолога є допомогти людині розібратися у проблемі та вирішити її самотужки, адже кожен життєвий досвід індивідуальний, зі своїми помилками та перемогами, і лише сама людина знає, як і що для неї буде найкращим. Психолог, у свою чергу, повинен створити безпечний простір для пошуку відповідей на усі питання.

Міф №5. Психолог бачить людей наскрізь та володіє надзвичайними здібностями.

Чимало людей уявляють психолога саме таким: ясновидцем або магом, який може за короткий час скласти вичерпний психологічний портрет, описати минуле або передбачити майбутнє. Це теж міф. Жоден психолог не може пророкувати майбутнє, але здатен, у певному сенсі, прогнозувати та відображати деякі аспекти особистості людини, приховані від неї самої. Психолог – не мудрець та не гуру, який знає про усе на світі. Ясновидіння чи управління енергією всесвіту – не його інструментарій. Реальні надздібності психолога – це його знання та навички, які він отримав та вдосконалює протягом усього життя.

Міф 6. Психолог не зможе допомогти людині, якщо він сам не побував у схожій ситуації.

Міф ґрунтується на тому, що психолог, начебто, не може допомогти, якщо сам не був «у моїй шкурі»: не розлучався, не втрачав близьких, тощо. Уже в самому очікуванні схожості проявляється потреба в позитивному перенесенні: якщо такий як я – то зрозуміє. Однак ймовірність того, що подібне очікування сприятиме конструктивній роботі, невелика. Психолог не обов’язково повинен побувати у подібній ситуації. Найчастіше персональний та неопрацьований травматичний досвід несе певну загрозу, руйнуючи необхідну відстороненість фахівця. Якщо ж таке трапляється – то це рішення проблеми із досвіду психолога як людини, а не фахівця, без залучення необхідних ресурсів того, хто звернувся за допомогою.

Міф №7. Психолог – це людина, у якого не може бути своїх проблем.

Класичний стереотип. Психологи – звичайні люди, які за дверима кабінету занурюються у повсякденні клопоти, втрачають професійну гостроту зору та здатність до неупередженої аналітики. І це нормально. Звісно, специфічний досвід психолога надає йому певні переваги: здатність витримувати невизначеність, готовність приймати зміни, формувати міцні стосунки, але навіть професійний інструментарій не може вберегти людину від життєвих втрат, або помилок – і тут психолог сам, або за допомогою колег знаходить власне вирішення проблеми.